Влияет ли руководитель Донецкой области Жебривский на содержание коммунальных газет?

Олексій Мацука

- Це студія «Громадського телебачення Донбасу» в місті Слов’янську і я, Олексій Мацука. І сьогодні ми знову будемо говорити про проблеми місцевих медіа, про актуальні питання, які піднімаються на сторінках і в ефірах місцевих телеканалів, а також на Youtube-каналах з директором регіональної телерадіокомпанії «Регіон Донбас» Ігорем Зоцем. Доброго дня, пане Ігоре.

Ігор Зоц

- Доброго дня.

Олексій Мацука

- Це комунальне підприємство, яке фінансується фактично Донецькою обласною військово-цивільною адміністрацією. Правильно я розумію?

Ігор Зоц

- Саме так.

Олексій Мацука

- І у зоні вашої відповідальності є газета «Вісті Донеччини», а також виготовлення відеопродукції, яка виходить під брендом «Оновлена Донеччина».

Ігор Зоц

- Так, під брендом «Оновлена Донеччина» і газета «Вісті Донбасу».

Олексій Мацука

- «Вісті Донеччини».

Ігор Зоц

- «Вісті Донбасу», тому що вона є правонаступником видання, яке виходило колись в довоєнному Донецьку.

Олексій Мацука

- Так, яка була там заснована.

Ігор Зоц

- Так. І видавалася російською мовою. Зараз це зовсім інша газета, тому що зовсім інша ситуація, інші завдання, інші можливості.

Олексій Мацука

- Так, про це поговоримо, але спочатку хочу зрозуміти. Я дуже багато років вас знаю, і ми з вами спілкуємось. Але ви завжди були головним редактором і видавцем газети «Донеччина». Що зараз з цією газетою?

Ігор Зоц

- Газета існує. Вона одна з трьох газет, яка після цих подій відновила свій випуск на підконтрольній Україні території. Я виграв конкурс на посаду директора.

Олексій Мацука

- Комунального підприємства?

Ігор Зоц

- Комунального підприємства. І зараз я опікуюсь тими напрямами, про які ви сказали. А газета «Донеччина» продовжує виходити. Як і все друковані медіа, вона переживає певну скруту, тому що вона залишена напризволяще. Така ситуація. Але це, мабуть, такий тренд, що поступово зі Сходу почнеться, я б не сказав, що вимирання, а скорочення друкованих медіа, зменшення їх тиражів і, мабуть, згортання і поступовий перехід в інтернет. Можливо, це станеться не завтра. Але я відчуваю це, тому що самостійно навряд чи можливо реально в прифронтових територіях заробити на утримання газети на рекламі, на комерційних, на іміджевих матеріалах. Це дуже складно і майже неможливо.

Олексій Мацука

- Добре. І тепер ви займаєтесь газетою, яку фактично можна назвати рупором голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського. Це не те, що було за часів газети «Жизнь» Донецької обласної ради? Пам’ятаєте, коли пан Шишкін керував газетою «Жизнь». І колись Близнюк, голова обласної державної адміністрації, розповідав, як він дзвонив Шишкіну, і той був у шоці, перелякався від дзвінка губернатора. Які зараз стосунки у вас між вами, як головою комунального підприємства і розпорядником цих коштів, які ви отримуєте з бюджету, і паном Жебрівським?

Ігор Зоц

- Я хотів би насамперед сказати, що газета і саме підприємство не є рупором голови обласної державної адміністрації.

Олексій Мацука

- Це я так висказався.

Ігор Зоц

- Але оскільки газета створена обласною адміністрацією і делегована правами від обласної ради, яка є засновником цього підприємства (свого часу засновувалася), то, звичайно, є певний вплив з боку засновника. А основне завдання газети – висвітлення діяльності обласної і місцевої влади, тобто тут абсолютно ділові…

Олексій Мацука

- А які стосунки з паном Жебрівським у вас? Він запрошує вас на наради якісь?

Ігор Зоц

- Стосунки нормальні, тому що я не бачу якогось втручання в наш редакційний процес. Я так розумію, його не було і раніше. Тому що апріорі газета, яка заснована владою, тим більше в нинішніх умовах, мусить показувати, чим займається влада.

Олексій Мацука

- Так, це можна по-різному робити. Наприклад, «Голос Америки» сплачується з Конгресу США, з бюджету США. Але вони інколи дозволяють собі критикувати і Трампа, і колишнього президента. Також вони показували опозиційні мітинги Occupy Wall Street в Нью-Йорку. Це було дуже яскраво, як державна телерадіокомпанія висвітлює ці події. Чи є сьогодні можливості у вашої газети надавати голоси місцевій опозиції, наприклад?

Ігор Зоц

- Я хочу сказати, що я голоси опозиції бачу і чую в інтернет-виданнях, в багатьох медіа – розмаїття на Сході медіа. Але наскільки я знаю, у нас є редактор, який відповідає саме за випуск газети «Вісті Донбасу». За цей час, що я працюю (а це десь трохи більше місяця) ніхто не звертався з представників громадськості чи тих людей, які вважають, що вони є серйозними опонентами обласної влади.

Олексій Мацука

- Скажіть, а як відбувається у вас планування ваших тем? Тобто у вас є редакція. Скільки людей в редакції? Як відбувається відбір цих тем і потім висвітлення їх?

Ігор Зоц

- Я думаю, що про цю кухню краще б вам розповів редактор газети, підрозділу газети «Вісті Донбасу», тому що два роки видається ця газета, як вона відновлена. Редакція не мала приміщення десь до літа цього року. Тепер це приміщення є. Ми його якось облаштовуємо. Як відбувається планування? Так як і в багатьох медіа, ми ідемо слідом за подіями. Є події, і ми їх висвітлюємо. Звичайно, мені б хотілося, щоб газета мала зворотній зв’язок. У нас є певна частина передплатників. Я не скажу, що їх багато. Але це такий загальний тренд, він дуже невтішний для друкованих медіа – це скорочення кількості передплатників. Я пригадую, що, коли ми працювали в Донецьку, у нас було багато дописувачів, багато авторів позаштатних, які без гонорару (гонорар – це атавізм газети), які самі пропонували свої матеріали, свої дописи, свої розвідки.

Олексій Мацука

- А чому це атавізм?

Ігор Зоц

- Атавізм – гонорари, я сказав.

Олексій Мацука

- Так. Чому?

Ігор Зоц

- Тому що скрутне матеріальне становище.

Олексій Мацука

- Просто це ж впливає на якість контенту, на якість матеріалу репортажу, якщо людина не отримує гроші за цю роботу, якщо це не професіонал.

Ігор Зоц

- Безумовно. Але йдеться про позаштатних авторів, які пишуть, тому що вони не можуть не писати, вони не можуть пройти цієї чи іншої теми . І наскільки я знаю, це йдеться останні 20 років. І чи назвете ви мені видання, які зараз в Україні сплачують гонорари з тих газет, які є? Не будемо повторювати, найтиражніші газети (їх кілька), чи сплачують вони гонорари взагалі?

Олексій Мацука

- Добре. «Донбас Медіа Форум» відбувся цього року у місті Святогірськ. І одне з питань було «Мова ворожнечі». Я нещодавно побачив випуск газети «Вісті Донбасу». Розумію, що ви не головний редактор, що ви директор, але все ж таки. Там була рубрика, яка називається «Вести из-за поребрика» (українською мовою, але таке російське слово), з тим, що подаються новини, які відбуваються в нашому рідному з вами Донецьку, звідки ми переїхали. І, наприклад, мені було образливо побачити, що Донецьк називається «запоребриком», що таке слово має ознаки мови ворожнечі. Чому так відбувається? Чому такі слова використовуються? Чи це правильно, чи неправильно? І з мого суб’єктивного боку це неправильно. Але, можливо, у вас є позиція з цього приводу.

Ігор Зоц

- Позиція полягає в тому, що це питання дискусійне. І ця рубрика з’явилися раніше, їй більше ніж півроку. І в мене теж є свій погляд на це, тому що я вважаю, що «за поребриком» - це територія сусідньої держави. Особисто я «поребриком» ці території не вважаю. Це території, де люди страждають, окуповані території. І ви тут вірно підмітили, що такі ознаки є. Але це той випадок, коли наші медіа шукають спосіб для того, щоб висвітлювати цю тему. Я не хочу сказати, що на правильному шляху наше видання, тому що воно дискусійне. Раз у вас виникли питання, то вони виникали і раніше. Але суть в тому, що газета «Вісті Донбасу» - одна з небагатьох, яка намагається розібратися в тих подіях, які у нас відбуваються. Тому що, на превеликий жаль, наскільки я ознайомлений з місцевою пресою, для багатьох видань те, що ми перебуваємо в зоні АТО, що досі гинуть люди, цього просто немає.

Олексій Мацука

- Часто цього не видно взагалі в медіа.

Ігор Зоц

- Звичайно, ми намагаємось якось торкатися цієї теми. Тому той, хто торкається цих болючих тем, він наражається на певну критику, на певну дискусийність. Тому це нормально, що ви ставите питання таким чином. Я думаю, що ми будемо говорити. У нас творчий колектив, він досить сильний. Він вже якість випробування…

Олексій Мацука

- Скільки зараз людей працює?

Ігор Зоц

- Журналістів у нас кілька. Півроку тому назад видання друкувало оголошення. Ми запрошували журналістів на роботу. І є велика проблема – знайти журналіста, який не тільки професійний, але йому болить, як ви кажете, доля Донецької області.

Олексій Мацука

- Але дуже важливий розмір заробітної плати. Яка зараз у вас середня зарплата у журналіста?

Ігор Зоц

- Середня зарплата – десь в межах 7-8 тисяч гривен.

Олексій Мацука

- І я так розумію, що бюджет формується з бюджету області?

Ігор Зоц

- Так. Ми подаємо пропозицію. Зараз буде формуватися бюджет на наступний рік. І випереджаючи ваше запитання про те, які наші пропозиції, скажу, що ми хочемо, щоб залишили те фінансування, яке є. І це нормально. Я вважаю, що такі видання саме для наших областей (Луганської та Донецької області) мають бути. Це по-перше. По-друге, ми самі намагаємося заробляти. Але, як я сказав, це дуже непросто. Наприклад, у нас вийшов випуск до Дня працівників освіти, де ми надали місце вишам, які є в Донецькій області, зокрема і переселеним. Звичайно, ми їх якось викликали на взаємний діалог з приводу того, що їм це певна реклама: «Можливо, ви нам заплатите». Мається на увазі з угодою. Все прозоро. Ми прозоро і в рамках закону працюємо. Але зараз важке фінансове становище, тому що можливості медіа Донецької області, Луганської області і сусідньої Дніпропетровщини – це два світи. Тому що заробити газеті, коли за кілька десятків кілометрів лінія розмежування, коли друковані медіа перестали бути перестали бути предметом першої необхідності саме не наших територіях, дуже складно.

Олексій Мацука

- І ви тоді звертаєтесь до обласної адміністрації. Яка сума вашого бюджету?

Ігор Зоц

- Сума співмірна з тими витратами, які має підприємство. Це невелика сума – десь кілька мільйонів гривень. Багато забирає поліграфія, тому що газета друкується в кольорі. Вона гарненька, її приємно взяти до рук.

Олексій Мацука

- А хто ваша цільова аудиторія, як ви думаєте?

Ігор Зоц

- Наша цільова аудиторія – це жителі Донецької області. Зараз важко визначити цільову аудиторію, оскільки ми перебуваємо в горнилі цих подій, які зараз, тому що газета поширюється і серед тих людей, які приїздять на територію з непідконтрольної на підконтрольною. Ми там друкуємо соціально важливу інформацію: роз’яснення Пенсійного фонду, Управління соцзахисту і інші речі, тому що законодавство змінюється. Ви бачите, що пенсійна реформа ухвалюється, і будуть якісь запитання. І де ці люди будуть шукати відповіді? Мабуть, не в комерційних виданнях – навряд чи вони надрукують. Вони будуть шукати відповіді в таких газетах, як «Вісті Донбасу». Я думаю, що ми будемо прагнути до того, щоб цю нішу відповідей на соціально важливі питання і відповідей на те, що собі думає і робить донецька обласна влада для того, щоб налагодити тут ситуацію, щоб Донеччина стала оновленою, щоб цю інформацію отримували з цієї газети.

Олексій Мацука

- Як ви думаєте, сьогодні є проблеми зі свободою слова на Донеччині?

Ігор Зоц

- Як мені здається, такої проблеми немає. Я вважаю, що сьогодні доволі розмаїте інформаційне поле в Донецькій області. Тут знаходиться місце і олігархічним виданням. Не будемо робити їм реклами – ми їх знаємо. І деякі приватні з’являються, і ще з’являться. І інтернет-видання. Їхав до вас і почув, що іде реклама на одному радіо про те, що вимирають газети, що краще переходити в онлайн, в інтернет: «Читайте наш сайт, знайомтеся». Бачите, і газетам є місце. Я так розумію, що зараз є біля 150 видань, які реально виходять, в тому числі комунальних видань. Знаєте, багато говорили про роздержавлення, що роздержавлення є панацеєю, що роздержавимо, і у нас буде повна свобода. Але ми бачимо всього два видання, які пішли на це роздержавлення, на той експеримент. І наскільки мені відомо, з урядових коштів, якими уряд обіцяв стимулювати їх, що «вам буде складно, але ми вас профінансуємо» (були анонсовані певні виплати), не було тих виплат. І я так зрозумів, що ці два видання плавно перейшли в орбіту своїх попередніх засновників.

Олексій Мацука

- Тобто це такі наслідки роздержавлення?

Ігор Зоц

- Наслідки роздержавлення. Якби воно було зроблено своєчасно, це була б зовсім інша розмова. Але питання: хто буде відстоювати інтерес держави на повен голос, хто буде говорити про соціальні…

Олексій Мацука

- А ви сьогодні його відстоюєте у газеті?

Ігор Зоц

- Ми це і робимо.

Олексій Мацука

- Тобто це таке завдання і місія вашого видання?

Ігор Зоц

- Я вважаю, що місія. Це закріплено нашим статутом. Ми висвітлюємо діяльність місцевої влади, інформуємо про її роботу.

Олексій Мацука

- Якщо раптом ви дізнаєтесь, що є корупція, раптом дізнаєтесь, що є зловживання, чи буде це на сторінках?

Ігор Зоц

- Я думаю, зараз є багато способів. Якщо іншого способу у людей немає (я так розумію з журналістського досвіду), вони потім звертаються до медіа. І медіа оприлюднюють цю інформацію. Сьогодні у нас є нова поліція, є оновлена прокуратура, є інші структури, якими зараз дуже насичений наш регіон, тому є всі можливості у тих людей, які хочуть реально з цим боротися. І є громадянське суспільство. Я вважаю його сильним, можливо, неорганізованим. Але я думаю, що якраз в ці хвилини обирається громадська рада при обласній державній адміністрації. І голова адміністрації готовий співпрацювати з громадою, з новообраним керівництвом. І це нормальний діалог, і цей діалог ми підтримуємо.

Олексій Мацука

- Як ви відчуваєте, чи є в нашому журналістському суспільстві на Донеччині солідарність? Якщо хтось один потрапляє в якусь біду, чи встають місцеві журналісти на захист? Як це відбувається? Чи солідарності нема?

Ігор Зоц

- Я вважаю, що солідарність у нас є. Але чим виміряти ефективність цієї солідарності? Скажімо, ми стали на захист видання. Що змінилося? Як на це можна вплинути, якщо, наприклад, позиція (я таких прикладів не знаю по Донецькій області), коли виживають редактора? Скажімо, редактор бореться з корупцією, а він не влаштовує місцеву владу. Стають на його захист, а потім розводять руками, тому що має право засновник визначатися з редактором і так далі. А якщо засновником є місцева влада… Тобто така ситуація. Зараз багато точок впливу. І ми зараз з вами не згадаємо якогось конфлікту, який за ці роки був в Донецькій області, який би зачіпав дуже боляче інтереси журналістів. А солідарність наша є. І я більшої солідарності чекаю від Національної спілки журналістів.

Олексій Мацука

- Я, наприклад, пам’ятаю, коли приїхав пан президент Порошенко на Карачун, не пропустили декілька журналістів, сказали, що вони нібито задіяні в якихось базах, списках. Є журналіст з нашої команди, який не був в базах, в списках. І навіть не вибачилась потім прес-служба і служба охорони. Але і не було спільної заяви журналістського середовища щодо того, що неприпустимо подібні дії робити. Це прямий приклад того, як журналістів не пропустили на прес-конференцію через те, що служба охорони просто щось не так зрозуміла і людей тримала в автобусах.

Ігор Зоц

- Наскільки я відслідковував цю ситуацію, то потім все-таки вибачилися за цю прикрість. Звичайно, відбувся розголос, коли ти оприлюднюєш такі кричущі факти. Я вважаю, що це неподобство. Тому що ми з вами пережили багато моментів і відчули в 2010 році, коли прийшла нова влада, їх ставлення до журналістів. Демократичне ставлення, яке було до 2010 року, змінилося, стало зовсім іншим. Я не можу говорити за адміністрацію, як вона нас розцінює. Мені здається, що моє покликання – вибудовувати партнерські стосунки. Ми не є підлеглими в такому як чиновники.

Олексій Мацука

- Добре. А де тоді межа між рекламою влади або демонстрацією позитивних новин про владу і досягнень і межа між незалежною журналістикою і будовою довіри між суспільством до журналістів, що люди знають, що ми не будемо брехати?

Ігор Зоц

- Олексій, в одному питанні кілька. Кожне видання намагається, щоб не було прірви. Скажімо, будучи провладним виданням, ми хочемо водночас, щоб влада будувала міцніший місточок між собою і громадою. І ми разом з нею будуємо цей місточок. Я вважаю це нормальним, особливо в нашій прифронтовій області. Тому мені здається, що наші місцеві медіа повинні… Так, вони критикують. Ми говорили про свободу слова. Є критики. Є дуже багато критиків обласної влади. Це нормальна позиція. Мають право. І влада пояснює свої дії. Але, з іншого боку, ми повинні більше зусиль докладати до того, щоб була більш зрозумілою політика влади. Я хотів би, щоб було розуміння того, що діяльність обласної влади – це продовження діяльності центральної влади. Давайте подивимось, який у нас парламент, хто його обирав. Давайте подивимось на себе. Давайте подивимось на ситуацію, на склад чиновників, які працюють. Давайте згадаємо, що деякі управління взагалі не мають людей, які працювали в Донецьку, тобто створювалося з нових людей, ненавчених. І в журналістиці, звичайно, потрібно мати більш кваліфікованих журналістів саме в Краматорську, в Слав’янську.

Олексій Мацука

- І це проблема тут, я так розумію?

Ігор Зоц

- Це є проблема. Такою ж проблемою є проблема ефективних чиновників, які працюють на громаду, які працюють на державу, які з честю і совістю виконують свій обов’язок.

Олексій Мацука

- Добре. Дякую вам за ваші відповіді. Сподіваюсь, ще не один раз будемо бачитись в цій студії. Щасти вам у вашій роботі, і на все добре.

Ігор Зоц

- Дякую вам, Олексію. Дякую глядачам. Дякую за надану можливість.

Олексій Мацука

- Дякую.