Новости Донбасса
novosti.dn.ua
БЕСПЛАТНО – В App Store
скачать

Неуникальный регион, но уничтожать промышленность – непродуктивно. Разговор с автором книги о моногородах Донбасса

Неуникальный регион, но уничтожать промышленность – непродуктивно. Разговор с автором книги о моногородах Донбасса

Николай Касаткин. Шахтер-тягальщик. 1896. Источник: Wikimedia Commons. Николай Касаткин. Шахтер-тягальщик. 1896. Источник: Wikimedia Commons.

В Киеве презентована книга «Работа, истощение и успех: промышленные моногорода Донбасса» («Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу»).

Авторы: Михаил Ильченко, Ксения Кузина, Владимир Куликов, Татьяна Портнова, Ирина Склокина, Марта Студенна-Скруква, Елена Стяжкина.

Авторы называют свою работу попыткой посмотреть на Донбасс ХІХ–ХХІ столетий глазами местных жителей и создателей промышленных городов региона, которые задавали ритм жизни рабочим. Это историческая книга о жизни людей, которые хоть и по-разному, но в большей степени зависели от своих работодателей - промышленных предприятий.

Степень зависимости была разной, но она охватывала все стороны жизни - экономическую, культурную, эмоциональную и тому подобное.

Тяжело недооценивать значение этих предприятий в развитии Донбасса.

... через сто лет после становления модерной промышленности на Донбассе угольная промышленность и металлургия поглощали более половины промышленных рабочих и капиталов. В Луганской области на долю угольной промышленности в конце ХХ в. приходилось 22% от всего промышленного производства и 18% рабочих мест. Треть налогов, собранных в области, поступала из угольных предприятий.

Сегодня Донбасс – военный, разделенный линией фронта, но по-прежнему промышленный. По обе стороны линии разграничения, хоть и не так интенсивно, функционируют моногорода. Несомненно, военные действия значительно повлияли на развитие металлургической индустрии и угольной промышленности Донбасса, которые рано или поздно столкнулись бы и еще столкнутся с вопросами смены формата и переосмысления своей деятельности в реалиях современной мировой экономики. Осмысление индустриального прошлого Донбасса может помочь сегодня как жителям региона, так и всей Украины, найти дополнительные точки соприкосновения. Для этого нужно смотреть на историю региона не впадая в крайности – от видения моногородов только лишь как мест эксплуатации работников до романтизации предпринимательства. К тому же, авторы книги напоминают, что шахтерские и заводские города – это не уникальное явление. В период индустриализации подобные города появились или развились во многих странах: Германии, Британии, Испании, Нидерландах, США, Шотландии, Японии и других.

«Новости Донбасса» пообщались с одним из авторов книги – историком из Центра городской истории во Львове Ириной Склокиной.

Какую цель Вы преследовали, работая над книгой?

Цель проекта - попробовать через призму моногорода посмотреть на историю по-другому. На историю, которая не сводится к вопросу только лишь локальной истории и особенной идентичности, войны и конфликта, но которая связна с глобальной историей больших событий XIX и XX столетий – урбанизации, модернизации, индустриализации, веры в прогресс, попыток реализовать социальные и градостроительные утопии, социальной инженерии… Это была такая попытка увидеть в малом большое и посмотреть не только извне, но и услышать голоса изнутри. Голоса, которые не запаковывают себя в рамки «черной легенды» моногородов или монолитного их образа.

Наша книга – прежде всего историческая, во многом построена на анализе фотографий и других визуальных источников. Для нас было интересно понять, какие изображения, зрительные образы сформировали восприятие Донбасса, в самых разных сферах: изменений природного ландшафта, планировки и строительства городов, производства, отношений между людьми, досуга. И мы столкнулись с тем, что во многом на протяжении десятилетий образы Донбасса формировались людьми «извне» - путешественники, ученые и интеллектуалы часто смотрели взглядом из метрополий – из Москвы, Киева, Харькова, западноевропейских городов. В их глазах Донбасс мог быть и восхитительным проектом нового будущего в голой степи, и, наоборот, местом ужасной эксплуатации, бытовой неустроенности, и однообразной рутины рабочего поселка. А сами творцы моногородов, люди практичные, умеющие «решать проблемы» - предприниматели, менеджеры и простые рабочие – изначально не были теми, кто мог бы создать свои собственные образы в культуре. Впечатляющим примером было то, что Донбасс долгое время почти не был представлен в живописи, потому что не было местных художников - они не могли быть «первыми». Яркий пример наблюдателя, прибывшего «извне» - художник-передвижник Касаткин, который впервые посетил Донбасс в 1894 г. и создал картины тяжелого труда – прежде всего для призыва к реформам, социальной справедливости, и для прославления «простого народа», стоящего в основе идеологии передвижников.

Другие образы региона, которые дошли до нас с открыток ХIX - нач. ХХ вв., показывают живописные пейзажи с мощными заводами или рудниками и дымом от труб, а также отдельные красивые здания в центре поселков – явно имея совсем другую цель - прославление предпринимательства, и даже агитацию для рабочей силы отправляться на работу в Донбасс.

Мариуполь. Общий вид заводов. Открытка. 1905-1909. Источник: Мариупольский краеведческий музей.

Советская фотография, конечно, тоже имела агитационные и пропагандистские цели, была ориентирована на мобилизацию человеческих сил для целей, которые, опять-таки, выходили далеко за пределы региона.

Мы попытались критически посмотреть на эти взгляды «извне» и попробовать найти местные источники и понимания. Не просто «поверить на слово» путешественникам и инженерам, которые, например, критикуют пьянство и скуку на рудниках, а попробовать понять, почему люди, наблюдая снаружи, не всегда понимали глубинный смысл жизни людей, находящихся внутри.

Украина отходит от использования символики Советского Союза, проходит декоммунизация, а тем временем, по ту сторону линии разграничения – в Донецке открывают кафе «Сталин», поднимают красные флаги и так далее. Как Вы считаете, насколько такой подход крайностей повлияет на объединение территорий Донбасса?

Если распаковать понятие «советского», то можно увидеть, что под ним скрывается довольно долгий и неоднозначный период - хотя и экстремальный, но еще один вариант модерности в том особенном виде, в котором она пришла на эту территорию в определенное историческое время. Например, под советским мы понимаем, конечно, репрессии, недостаток гражданского общества, авторитаризм, недостаток развития независимых институтов, но кроме того - такие аспекты, как индустриализация, социальная инженерия (попытки создать идеальные общества), бюрократизация, ресурсно-ориентированная экономика и соответствующие экологические проблемы – это все глобальные темы ХХ века. Или если мы будем говорить об идеологии профессионализма, которая развивалась в позднее советское время и с помощью которой люди хотели сбежать от вездесущей идеологии. Это было важно, в том числе, для идентичности людей в Донбассе. Это то, что объединяет людей в разных странах – формирование технической интеллигенции и видение индустриализации не только как добычи угля и плавки стали, а как высокотехнологических отраслей, в которых работают инженеры, работники с высшим образованием. Или, если мы говорим о таких аспектах советского, как мечты о социальной справедливости и коллективизме 1960-80-х, которые отразились, в том числе, на градостроении, архитектуре, в обеспечении массовым типовым жильем или в том, как жители распоряжаются общими пространствами в городах. Это и проблемы быстрой урбанизации, когда резко переселяются жители из сел в города. Такие общие темы объединяют модерность разных стран в ХХ столетии. И мы можем говорить о диалоге не только оккупированной части с остальной частью Украины, но и о целом мире, о глобальных темах, которые могут нас выводить на более широкий диалог и давать нам видение всей Украины, а не только оккупированной части Донбасса. Конечно, было бы совсем непродуктивно сегодня застревать в романтизации индустриальной эпохи и воспевании ее успехов (в том числе в виде ностальгии по «советскому»). Но стоит подумать, что нам сегодня делать с ее наследием – и не только на уровне символики или памятников.

Вы говорите, что Донбасс не уникальный индустриальный регион. Вы не считаете, что, если так рассуждать, люди забудут о своей уникальности, о том, что их объединяет?

Я считаю, что нужно уловить глобальные тренды одновременно с осознанием своей местной идентичности. Не нужно ее отрицать и строить что-то «с нуля». Безусловно, иногда кажется, что устаревшая индустрия в Донбассе и многих других украинских городах бесперспективна и нужно уничтожить все, ожидая, что только сфера IT, хабы и какие-нибудь потребительские пространства расцветут, и это будет совсем новая история. Я думаю, что это совсем непродуктивно, потому что материальное производство еще очень актуально для стран и третьего, и второго, и первого миров. И нужно просто искать возможности производства с добавленной стоимостью, отходя от только лишь истощения природных ресурсов. Уникальность региона может работать не только как стереотип или «черная легенда», как это происходит с Донбассом. Наоборот, должен работать поиск нового лица для каждого города или предприятия, чтобы найти то, что объединит историю с будущим.

Сегодня много говорят о новой индустриализации - поскольку увлечение постмодерной, постиндустриальной экономикой, которая ориентирована исключительно на сферу услуг - это очень хорошо, но работает не всегда и не везде. Возможно, для будущего моногородов была бы наиболее актуальной диверсификация (разнообразие) экономики, когда материальное производство соседствует с развитием сферы услуг, экологически ориентированными технологиями.

Вам не кажется, что сегодня большинство украинцев как раз сопоставляют регион с депрессией и экономическим упадком?

Наверное, именно поэтому нам хотелось написать книгу, которая покажет более длинную историю региона, которая не сводится только лишь к упадку, конфликту и катастрофам. Мне кажется, что здесь очень важно понимать тот контраст между образом Донбасса как «всесоюзной кочегарки», места высоких заработков и быстрой карьеры, и тем непривлекательным образом, который возник на фоне деиндустриализации. Именно в такой момент разрыва между уровнем реальной жизни и ожиданиями, памятью об успехах, о значительно более высоких зарплатах в той же угольной сфере, часть населения региона, и, в частности, шахтерских городов, поддержала военную агрессию России. Думаю, что критический взгляд на собственное прошлое, без его идеализации, но и без «комплексов неполноценности», был бы очень важен для Донбасса. Вместе с тем память о том, что Донбасс - это круто и успешно, что в конце ХIХ – начале ХХ веков это было место удачных международных бизнес-проектов, а в ХХ веке многие моногорода успешно трансформировались в большие полифункциональные центры, все-таки может иметь потенциал для будущего. Когда люди уверены в будущем, опираясь на историю успеха. Но и имея в виду, что всякий успех всегда имеет и свою цену, и свои темные стороны.

Ниже приводим главу из книги «Работа, истощение и успех: промышленные моногорода Донбасса». Отрывок приведен на языке оригинала.

Діти промислових селищ

Критерій максимальної «корисності» для підприємства стосувався усіх мешканців поселень навколо шахт і заводів. Як і в домодерному селянському суспільстві, діти в робітничих селищах дуже часто цінувалися передусім як робітники[1], тим більше що в індустріальну добу на виробництві була маса некваліфікованої ручної праці, до якої можна було залучати працівників без особливого досвіду і підготовки. Отже, більше позитивних почуттів викликали старші діти, а також хлопчики, що мали більшу фізичну силу. Ось як описав своє становище шахтар Федір Яровий у своєму проханні до Ради Товариства взаємодопомоги гірникам Півдня Росії, 1889 р.:

…працюю вже шістнадцять років у шахті, і протягом шістнадцяти років робив різні в шахті роботи, під час яких отримав сильну задишку, так що ніяк не можу працювати ні тільки в шахті, але навіть і на поверхні. <…> А тому звертаюся до Товариства взаємодопомоги та всеуклінно прошу звернути увагу на довголітні мої труди в шахті, а також і на хворобливий мій стан і видати мені грошову допомогу пристойну, бо я людина сімейна, маю дружину, трьох малолітніх дітей і, на лихо моє, ще й дочок (підкреслення наше. – авт.) – старшій Марії десять років, Настасії чотири роки і Марфі півтора роки. Всього сімейства п’ять душ і не маю позитивного ніякого засобу до життя…[2]

Про поширеність дитячої та підліткової праці на підприємствах Півдня Росії в імперську добу свідчать численні колективні фотографії робітників підрозділів підприємств, на яких поряд із дорослими трапляються діти й підлітки зі знаряддями праці.

«Група робітників бельгійського склозаводу в Костянтинівці». Поч. ХХ ст. Фото: Костянтинівський краєзнавчий музей.

«Робітники слюсарної майстерні залізничного цеху Петровського металургійного заводу під час праці». Єнакієве, 1911. Фото: ЦДКФФА ім. Г. С. Пшеничного.

Бачимо на цьому фото одразу багато підлітків – можливо, це саме процес навчання молодих робітників. Безумовно, така освіта давала практичні навички зі спеціальності та, відповідно, краще майбутнє. Однак, як і у випадку із давнішими сільськими традиціями «работничества», при цьому власники підприємства чи господарства привласнювали плоди праці цих учнів, оплачуючи їхню роботу значно нижче, ніж дорослих. Цікаво, що також і Микита Хрущов у 14-річному віці почав працювати помічником слюсаря на машинобудівному та чавуноливарному заводі Едуарда Боссе та Рудольфа Геннефельда у Юзівці, а з 18 років уже став справжнім слюсарем.

Климент Ворошилов у своїх мемуарах описує перший досвід роботи на Голубівській копальні Берестово-Богодухівського гірничопромислового товариства (орієнтовно – 1891 р.):

По молодості років [10 років – авт.] мене, як і інших таких же дітлахів, використовували на шахтах тільки для вибірки колчедану. Це було своєрідне залучення до шахтарської праці – нам доводилося очищати видане з шахти вугілля від сторонніх домішок. У кожного з нас був спеціальний ящик, куди ми складали колчедан і пусту породу. За кількістю наповнених і зданих ящиків кожен отримував свій заробіток. Такі малолітки, яким був у той час я, звичайно заробляли в день по 8, зрідка – по 10 копійок, а старші хлопці – по 12–15 копійок[3].

Ворошилов описує часті переміщення різними селищами та селами у районі теперішніх Лисичанська і Рубіжного. Його батько постійно змінював працю: був наймитом у селах, робітником на руднях, шахтах і залізниці, через що життя родини було дуже нестабільним. Це відображення плинного стану суспільства у період індустріалізації: люди часто не мали усталених статусів, перехід від селянства до робітництва відбувався непослідовно. Сім’я часто перебувала без батька, який нерідко зникав у пошуках роботи. Так само Володимир Сосюра у «Третій Роті» описує стратегію свого батька: полишення праці на знак протесту і пошук іншого місця.

Безумовно, сільські діти тих часів також рано починали працювати, але це найчастіше була праця у домашньому господарстві батьків; лише частину дітей відправляли у найми. У промислових селищах дитяча праця неминуче виходила поза знайомі межі домогосподарства, а через призму дитячої уяви набувала характеру пригод. Володимир Сосюра пригадував:

Ми збирали вугілля на шахтах і залізо, мідь і жерсть, чавун, але більше – крали його на заводі і металевий лом продавали нашому родичу Удовенкові, який жив на глухій вулиці, над Донцем, і називався по-народному «Залізняк»[4]

Після традиційного для всіх дітей «збиральництва» і роботи пастушками у сільському господарстві, у підлітковому віці, починалася робота на заводі чи руднику, що вимагала значно більшої фізичної сили та витривалості. Доводилося полишати родину та опинятися у помічниках дорослих робітників або ж у групах підлітків-колег; без захисту батьків, таке дорослішання було більш болісним і самостійним. Климент Ворошилов описує, як став жертвою жорстокого побиття з боку колег – старших підлітків[5]. Володимир Сосюра, натомість, був єдиним неповнолітнім у заводській бондарній майстерні, а дорослі робітники ставилися до нього поблажливо – він насвистував для них мелодії та збирав цвяшки. Ще один автор, що виступає під псевдо Іго у журналі «Забой», описав у своїх спогадах особливу атмосферу роботи на руднику у підлітковому колективі мастильників, із характерним суперництвом, самоствердженням та похвальбою. Разом із іншими підлітками він організовував жарти над колегами:

…ми пробували даремно ганяти його [Стьопку. – авт.] до механіка, насипали тальк у кишені, ховали його улюблену книжку з картинками машин, посипали потрійним шаром солі його окрайці…[6].

Підлітки, що рано потрапляли на роботу, знаходили в ній можливості далі бавитися в ігри. Пустощі в умовах індустріального виробництва могли спровокувати катастрофічні наслідки. У спогадах Іго описав також, як мало не влаштував масштабну пожежу на складі паливних матеріалів, коли задля розваги прив’язав палаючий шматок клоччя до горобця. Іншою улюбленою розвагою було видиратися на височенний копер, демонструючи товаришам свою безстрашність[7].

Раннє влаштування на працю стосувалося також і дівчат. Так, наприклад, Євдокія Корольова, що пізніше стала знаменитою шахтаркою, почала працювати у віці 12 років – після смерті батька вона лишилася старшою з-поміж семи братів і сестер. Вона вибирала породу на шахті в Рутченковому[8].

Закон «Про малолітніх, що працюють на заводах, фабриках і мануфактурах» від 1882 р. заборонив промисловцям брати на роботу дітей у віці до 12 років, а робочий час дітей віком 12–15 років обмежував вісьмома годинами. Однак ці формальні правила успішно обходилися, як, наприклад, у цьому свідченні Володимира Сосюри:

Але я був малий, а дитячий труд заборонявся на заводі, і коли приходив інспектор праці, Панько Плигунов [бригадир. – авт.] ховав мене у велику діжку, а коли інспектор залишав цех, я вилазив звідти і радісно поринав у дзвінкий і світлий світ праці[9].

Звичайні для традиційного села структури дорослішання (такі як парубкування, утворення спільнот молодих хлопців, що не раз вдавалися до розбишацтва і насильства щодо інших ватаг) були присутні і в робітничому середовищі:

Дуся показала мені дорогу до Дінця через яр, щоб я не йшов по вулиці, де мене могли б зустріти лисичанські хлопці, що були вірні давній шахтарській традиції. Вони, коли зустрінуть чужія, то, якщо той не поставить могоричу, беруть його за руки й ноги, підіймають вище своїх голів і з розгону місцем, що нижче спини, як трамбовкою, б’ють об залізну донецьку землю. Ну, в людини після цього все всередині пообривається або висить на волосках, і через недовгий час погребний дзвін по ньому холодно лунає в синьому і байдужному небі...[10]

«Робітнича молодь Сніжнянського рудоуправління». 1920–1923 рр. Фото: ЦДКФФА ім. Г. С. Пшеничного.

«Робітнича молодь Сніжнянського рудоуправління». 1920–1923 рр. Фото: ЦДКФФА ім. Г. С. Пшеничного.

Як і на групових фотографіях імперської доби, на цьому фото є діти; наймолодшому на вигляд до десяти років. Хоча юнаки на фото згрупувались за статтю та віком, ці поділи не є непорушними, і головне, на відміну від імперських фото, вони не виглядають ієрархічними.

Традиція розпочинати рано трудову діяльність зберігалась довго і в радянську добу. Дані промислового перепису, проведеного 1929 р., показали, що абсолютна більшість опитаних робітників та робітниць почали працювати у підлітковому віці. За даними перепису, 53 % шахтарів Донбасу, 53 % металургів та 64 % робітників металообробних підприємств України розпочали свою трудову діяльність у віці до 15 років[11]. Традиція повернулась у 1990-ті. Про нелегальний видобуток вугілля на шахтах-«копанках» в місті Сніжному Донецької області та про працю дітей на цих копанках естонська режисерка Маріанна Каат зняла фільм «Копанка № 8».

Хоча пропаганда показувала щасливе дитинство, сповнене навчання та саморозвитку, та все ж для багатьох актуальною лишалася праця разом із дорослими.

«Фізкультура у дитячому санаторії Краматорського металургійного заводу ім. В. В. Куйбишева». Село Пчолкіне Донецької обл., 1937 р. Фото: ЦДКФФА ім. Г.С. Пшеничного.

«Діти бавляться у гру “риболовля” під час відкриття Дитячого міського саду в м. Сталіне». 1934 р. Фото: ЦДКФФА ім. Г.С. Пшеничного.

Організовані ігри – не лише розвага, а й тренування якостей спритності та зосередженості.

Подальша доля дітей і підлітків із мономіст могла складатися по-різному. Дехто підтримував сімейну традицію праці на підприємстві, хтось мріяв про великі міста. Багато хто користав з можливостей освіти та професійного саморозвитку, аби просуватися соціальною драбиною, і Донбас для цього був доволі сприятливим місцем.


[1] Ariès Ph. Centuries of Childhood: A Social History of Family Life. NY, 1962; Badinter E. Mother Love. Myth and Reality. Motherhood in Modern History. Macmillan, 1981. Дослідження ставлення до дітей як передусім робітників, а також про феномен «работничества» на українському матеріалі: Маслійчук В. Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві. 1780–1796. Харків, 2011; Сердюк І. Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст. // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т. 1: Практики, казуси та девіації повсякдення / Відп. ред. В. Горобець. К., 2012. С. 57-86.

[2] Робітничий рух на Україні (1885–1894 рр.). Збірник документів і матеріалів. Київ, 1990. С. 159.

[3] Ворошилов К. Рассказы о жизни (Воспоминания). Книга первая. Москва, 1968. С. 27.

[4] Сосюра В. Третя Рота. Роман. К., 1997. С. 51.

[5] Ворошилов К. Рассказы о жизни…

[6] Иго. Воспоминания // Забой. 1926. № 5-6. С. 11.

[7] Иго. Воспоминания. С. 11–13.

[8] Пізніше Євдокія Корольова була плитовою, ламповою, стволовою, відкатницею, а отже багато років пропрацювала під землею та вийшла на пенсію у віці 87 років. Після війни організовувала та сама активно брала участь у відбудові шахт у Рутченковому. У повоєнний час також була депутаткою міського та обласного рівня, членкинею партійного комітету шахти.

[9] Сосюра В. Третя Рота. Роман. К., 1997. С. 53.

[10] Там само, с. 106.

[11] Рашин А. Г. Состав фабрично-заводского пролетариата СССР. Москва, 1930. С. 57.

0

НОВОСТИ ДОНЕЦК / ЛУГАНСК ВСЕ
09:36
При обстреле села на Луганщине крыша дома упала на местную жительницу, ее жилье сгорело
22:47
Главные события 20 июня в подконтрольных «ДНР/ЛНР» районах
22:14
Насколько обеспечены лекарствами ВИЧ-позитивные жители Донецка ►
15:16
Три человека погибли в результате ночного пожара в Донецке
14:28
7 человек пострадали при столкновении микроавтобуса и машины коммунальных служб в Донецке
09:04
Обстрел беспилотника и запрет доступа. В ОБСЕ рассказали о новых препятствиях на Донбассе
23:33
Главные события 19 июня в неподконтрольных районах Донбасса
23:08
Миссия ОБСЕ зафиксировала новые повреждения в Пикузах
22:22
«ДНР» решила забрать земельный участок недалеко от особняка Захарченко
09:38
В присутствии ОБСЕ боевик пытался спрятать в траве противотанковую ракету
23:25
Главные события 18 июня в подконтрольных «ДНР/ЛНР» районах
22:53
Хуг: Стороны конфликта на Донбассе возвращают тяжелое оружие и размещаются в жилых районах
20:17
СБУ объявила о подозрении гендиректору топливной компании «ДНР»
18:41
В Луганске от отравления грибами умер мужчина, еще 20 человек госпитализированы
12:46
Перевозчики «ЛНР» пожаловались на постоянные проверки
08:19
На Донбассе возобновлена работа КПВВ «Майорск»
23:24
Донбасс. Итоги недели 11 — 17 июня
11:51
Миссия ОБСЕ зафиксировала новые повреждения на неподконтрольной территории
13:44
В ОБСЕ рассказали о ранении двух жителей Донецка
22:32
Главные события 15 июня в неподконтрольных районах Донбасса
17:49
УП: Под Кабмином задержали подростка, который шел «стрелять депутатов»
17:24
СМИ узнали, что на саммите G7 Трамп бросил в сторону Меркель две конфеты
17:22
На границе с РФ пограничники со стрельбой остановили автомобиль
16:43
СБУ: Задержанный боевик «ЛНР» рассказал о присутствии российских офицеров в Алчевске
16:03
Рада внесла в повестку законопроект о блокировке сайтов без решения суда
15:35
Гендиректор Авдеевского коксохима сообщил, что завод на грани остановки
14:52
Порошенко призвал Путина освободить удерживаемых украинцев и активизировать «нормандский формат»
14:04
Рада не поддержала ликвидацию управления СБУ, которое обвиняют в «кошмаривании» бизнеса
13:44
У Порошенко уверяют, что ситуация с Крымом и Донбассом не помешает вступить в НАТО
13:00
Рада приняла закон о нацбезопасности
12:50
Российский омбудсмен сравнила голодовку Сенцова с лечебной процедурой
12:10
Послы «Большой семерки» призывают к обмену Сенцова и других украинцев
11:14
Мадридский «Реал» хочет купить вратаря луганской «Зари»
09:36
При обстреле села на Луганщине крыша дома упала на местную жительницу, ее жилье сгорело
08:41
Штаб ООС сообщил о ранении трех украинских военных на Донбассе
08:11
Кабмин утвердил нового главу Донецкой области
22:47
Главные события 20 июня в подконтрольных «ДНР/ЛНР» районах
22:14
Насколько обеспечены лекарствами ВИЧ-позитивные жители Донецка ►
21:06
Порошенко: Выборы на неподконтрольном Донбассе пройдут после появления миротворцев ООН
19:45
ЕСПЧ запросил у России информацию о состоянии здоровья Сенцова